Історія закладу освіти

Дуже багато нарисів, оповідань, історичних матеріалів написано про людей праці, людей-творців, воїнів, політиків. Всіх визначних особистостей людства не можна перерахувати, тому що повсякденно повниться ними українська земля, славиться їхніми передовими досвідами та досягненнями, гордиться їхніми безкорисливими подвигами, героїзмом та патріотизмом.

Сьогодні, в день столітнього ювілею Юхнівської ЗОШ І-ІІ ступенів, що в Миронівському районі на Київщині, нам хочеться розповісти всьому світові про рідну школу, яка випустила зі своїх лав не одне покоління юхнівчан, яка давала і дає знання нашим прабабусям і прадідусям, батькам, яка вчить нас і сьогодні доброго і розумного в житті, а головне – завжди бути людьми з великої літери.

За 100 років свого існування Юхнівська школа дала знання десяткам сотень наших земляків, які самовіддано працювали і працюють на батьківській землі в різних галузях народного господарства України.

Село Юхни вперше згадується ще в ХV столітті. Тоді на території села існувала церковнопарафіяльна школа. Ми, учні восьмого класу, провели пошукову роботу серед жителів села і дізналися про рідну школу багато чого цікавого. У 1860 році в Юхнах відкрили церковнопарафіяльну школу. В школі викладали Закон Божий, російську мову, геометрію,історію держави, краснопис, церковне та світське читання. Школу відвідували переважно хлопчики. Священник церкви був помічником учителя.

Богородицька церква знаходилася лівіше від сьогоднішнього корпусу №1 – початкової школи. З останніх відомостей ми дізналися, що учителював у ній О. Гадзієвський. Там навчалося 25 дітей. Матеріальну допомогу школі надавала юхнівська громада. Очевидці тих часів говорили, що в селі була бібліотека з багатим зібранням літератури.

Наша школа – це наша історія.

Колись, на початку ХХ століття, на одному із засідань земства, було прийнято рішення: на кошти земства в селі розпочати будівництво нової цегляної школи на камінному фундаменті. В 1907 році школу було збудовано. Вона гостинно відкрила двері того ж таки року . Для тих, хто зовсім не чув про нашу школу, повідомляємо: школа має два корпуси – І-ий корпус – початкова школа, ІІ-ий - школа старших класів (5-9), (про початкову школу і піде мова). До школи ходили діти з Башів, сьогодні територія невеличкого колись села Баші, ввійшла до Юхнів, та сусіднього ближнього села Шупиків. Директором школи було призначено Лисенка.

В селі проживав на той час пан Чмирь. Він безкоштовно навчав дітей селян грамоти. У шкільному приміщенні було створено лікнеп для дорослого населення. Основним завданням було навчити їх читати, лічити і писати. Писали гусиними перами, чорнилом. Розказували бабусі наших бабусь, що найкращим домашнім чорнилом була відстояна рідина з бузини. Щоправда писати пером з гусака було важкувато, “клякси” так і старалися “вскочити” на сторінку зошита.

Хоч і старанно вимочували їх спеціальними “промокачками”, вони всерівно залишалися темними п’ятнами.

До школи діти йшли з охотою. Всім хотілося вчитися. Та вчилися лише діти багатших селян, в яких було в що взутися та зодягнутися. Було й так, що батькові чоботи та материну свитину одягали малі дітлахи по черзі, тому й у школу ходили не щодня. Деякі бабусі хвалилися, що закінчили лише декілька класів-коридорів. Свідків перших шкільних випусків, на жаль,

сьогодні вже не має серед нас. Вони відійшли на вічний спочинок.

І в холодні заметілі, і в світлі весняні дні школа зустрічала стоголосу юнь. Вона була другою рідною домівкою, а вчителі, які за декілька років тісно зріднилися зі своїми учнями, були другими мамами і татами. Це їм, як і батькам, діти довіряли свої секрети, ділилися з ними своїми успіхами та невдачами, адже вчитель – це людина, яка має гаряче серце і душу, надзвичайно закохана у свою справу. В селі все більшає людей, які мають початкову грамоту.

У грізні роки голодомору ряди школярів порідшали. Голодна смерть чорною косою знищувала цілі сімיї. З голоду пухли діти та дорослі. По селу не бігали ні собаки, ні коти – все було з’їдено. Їли все: миші, білки, горобці, жуки, жаби, тхорі…Все, що дихало було на той час їстівним.

Багато дітей померло того голодного 1932 року. В селі не було хати, з якої б не винесли покійника. За школу і мови не було. Кожен думав про те, як протриматися в цьому світі, як дожити до кращих часів існування. Голод затьмарював розум, штовхав на тяжкі гріхи: батьки ставали дітовбивцями, діти не гребували своїми батьками.

Та чорна сторінка історії була перегорнута і село почало відроджуватися. До школи потяглися діти. Взимку, щоб можна було писати, кожен ніс із собою дровинку чи дощечку, щоб протопити грубку. Класи були переповнені, нараховували до 40 учнів. Навчання було у дві зміни. Початкові класи навчалися зранку, старші – після обіду. Із фотокарток музею школи на нас дивляться діти-переростки, які мали різний вік, проживали в різних умовах, але навчалися в одному класі. Босоногі хлопці і дівчата з фотосвітлин з радістю в очах та з доброзичливими усмішками дивляться пильно на нас, ніби говорять: “В школі нам відкривають світ майбутнього, з школою ми зріднилися назавжди”.

В селі постала проблема побудови другого шкільного корпусу. За словами онуки П’ятенко Ївги Касьянівни, Тетяни Степанівни, що проживає

недалечко, біля школи 5-9 класів, у 1934 – 1935 рр. у бабусі на квартирі жили будівельники, які зводили нову школу. Історичні дані про відкриття другого корпусу школи – різні. За одними свідченнями її відкрили в 1933 році, за іншими (словами Ївги Касьянівни) – в 1935 р. Ми, пошукова група учнів 8 класу, вважаємо, що в голодні 1932-33 роки про школу в селі і не думали. Голод сковував душі односельців, які ледь животіли на цьому світі. Найцікавішим є те, що будівельники будували школу майже впроголодь. Харчів виділялося геть мало, а баба Ївга мала купу і своїх ротів, тож хоч як старалася підгодовувала своїх поселенців: варила їм гарбузову кашу, буряки… Будівельникам допомагали і жителі села. Добрими помічниками були і старші діти. Та ось школу відкрили. В новому корпусі почали навчатися учні 4 –7 класів. Очолив школу Григорій Олеоленко з Шупиків. Школа помалу почала розростатися. Незабаром, силами вчителів, учнів та батьків вище школи було зведено невеличку глиняну майстерню на дві просторі кімнати ( в 1985 році майстерню розваляли).

Війна 1941 року принесла горе і в с. Юхни. Майже всі вчителі пішли на фронт і школа не працювала. На захист своєї Батьківщини стали і випускники нашої школи. Вже в перші місяці окупації на Миронівщині були створені підпільні організації, діяв партизанський загін, який очолював колишній учень нашої школи Приймак Іван Кузьмович. Випускники школи воювали на різних фронтах.

Німецьке командування у корпусі нової школи зробило господарське приміщення – конюшню.. Вистояла школа в тяжкі роки Великої Вітчизняної війни. Привітно світила вікнами-очима дітлахам, вселяла надію на перемогу, на те, що зовсім скоро вона буде знову зустрічати школярів – дітей війни, у світлих класах. Довгожданна перемога принесла свободу і незалежність народам всієї планети. Задихала на повні груди і наша українська земля, почало підніматися з колін і село Юхни. Після Перемоги головним

завданням було відбудувати країну, відродити культурне життя. Цей процес відбувався з великими труднощами: коштів на освіту не вистачало. Вчителі не тільки навчали дітей, а й були будівельниками, майстрами. Всіма силами

відновлювався навчально-виховний процес в Юхнах. У відремонтованих приміщеннях школи розпочалося навчання. Директором школи призначено І.А.Довженка. Школа покликала до себе всіх дітей, школярі-переростки виділялися серед малечі.

До школи знову пішли діти,

Війна навчила їх мужніти,

Війна постаріла усіх,

Та в школі знову луна сміх.

За лави в школі діти сіли,

Згадали, що учили й вміли,

Учитель вів у майбуття –

Давав міцні усім знання.

Так, юхнівські дітлахи, долі яких понівечила зла війна, сіли за шкільні лави, відкриваючи для себе світ знань. Через декілька років директором школи стає М.М. Кватира. До навчання приступило 350 учнів. Стара початкова школа працювала в одну зміну, нова – у три. У третій – вечірній зміні – навчались найстарші учні, яким війна не дала довчитися. Ось фото третього випуску 8 класу 1955 –1963рр. Демиденко Оля – секретар КСМ організації, П’ятенко Г.М. – голова ради загону. В школі був і бухгалтер – Антоніна Юхимівна Капля, жителька с. Юхни.

На різних етапах життя школу очолювали досвідчені керівники, кваліфіковані педагоги, які зробили відповідний внесок в удосконалення навчального процесу та зміцнення навчально-матеріальної бази. У шкільній майстерні, під керівництвом вчителів-теслів, виготовляли парти, лавки, табуретки. Від руки малювали карти з історії та географії, виготовлялися.

таблиці з мови, математики, літератури… В післявоєнний період працювали в школі такі вчителі: І.А. Довженко, І.М. Ірченко, І. Г. Яблунівський, М.М. Кватира,

І.І. Карапищенко. Згодом (кінець 60 – 70 роки), школу очолює колишній завуч, ветеран Великої Вітчизняної війни, односелець Карапищенко Іван Іванович. До складу педагогічного колективу школи постійно входило 13-15 вчителів. Так як сім’ї були переважно багатодітними, то й в класах навчалося 40-45 учнів. Класи були переповнені. Досвідчені вчителі-початківці, мудрі наставники – Онучак Віра Мефодіївна, Ситник Василина Яківна, Старинець Оксана Романівна, Старинець Тетяна Петрівна та інші наполегливо працювали з дітьми, передавали їм свої знання і уміння, вкладаючи в кожного часточку свого серця. Вчителькою хімії та біології довгий час, до пенсії, працювала уродженка Мисайлівки Богуславського району, Дяченко Лідія Іванівна. Мову і літературу до 1982 року викладала Рябчун Раїса Лаврентіївна, яка проживала спочатку в господі свого дядька, а також і вчителя початкових класів Максименка Левка Мусійовича. Пізніше вчителька виїхала до Богуслава, але й надалі продовжувала працювати в даній школі. З розповіді колишніх учнів цікавим для нас було те, що вчителька мови Раїса Лаврентіївна була вимогливою, її боялися ще й тому, що вона за кожен непослух мала звичку боляче щипатися. Оте щипаннячко часто проявлялося на руках “халамидників” невеличкими синцями.

Багато вчителів пройшло через життя колишніх учнів. Вони випустили не одне покоління сільчан. Завдяки їх наполегливості, творчості та натхненню в праці серед випускників школи є заслужені працівники освіти, сільського господарства.

Діти-випускники розлетілися

... по всім світі,

Вітер по долях їх розніс,

Гані, Олесі і Віті

Безліч пройшли вже доріг.

Провівши пошукову роботу, ми склали список вчителів, які працювали в школі в різні періоди:

· О. Гадзієвський – вчитель початкових класів;

· Лисенко – директор школи;

· Г. Олеоленко – був директором школи;

· А.К. Стельмах - вчитель англійської мови (1955- 1963рр.);

· Р.М. Стельмах – вчитель української мови (1955 –1963рр.);

· І.І. Карапищенко – вч. математики, директор школи;

· М.М. Кватира – вчитель історії, директор школи ( дані за 1963 р.);

· К.Ф. Лебедєва – вчителька співів (1955 – 1963 рр.);

· М.М. Яблунівський – учитель креслення і фізкультури;

· В.Є. Басенко – вчитель географії;

· І. А. Довженко – вч. хімії, директор школи;

· Н. А. Басенко – вчитель російської мови (прізьвисько – Бабушка);

· В.Н. Ніколаєнко – вчитель історії;

· Т. П. Лаврінець – старша піонервожата;

· Я.М. Лисенко – вчителька англійської мови;

· Р. Л. Рябчун – вчитель української мови;

· Л. І. Дяченко – вчитель хімії і біології;

· Л.І. Согіна – директор школи;

· А.І. Іванова – вчитель;

· П.Д. Дерев’янко – вчитель;

· А. Ф. Усенко – вчитель;

· В. А. Шейко – вчитель;

· В.В. Пустовіт – вихователь групи продовженого дня, вчитель фізики;

· Л.І. П’ятенко – вчитель української мови і літератури;

· Л.В. П’ятенко – старша піонервожата;

· Л. Н. Охріменко – вчитель математики та іноземної мови;

· М.О. Дудник – вчитель російської мови і літератури;

· В.І. Паришкура – вчитель іноземної мови, директор школи (1978-2003);

· С.Ф. Корчовий – вчитель фізкультури;

· Л. І. Мостіпан – вчитель початкових класів;

· О.І. Бажан – вчитель історії;

· С.В. Олефіренко - старша піонервожата;

· Л.П. Бордюг – старша піонервожата;

· Л.Б. Волошина – старша піонервожата;

· Н. Б. Лепеть – вчитель української мови;

· І. В.Притула – вчитель географії;

· Л.Ф. Кисіль – вчитель фізики;

· Г.П. Велика – вчитель математики, нині завуч Миронівської ЗОШ №2;

· С. М. Шевченко – старша піонервожата, вч. хімії та біології;

· Л. Щепак – вчитель біології;

· К. П. Дякова – вихователь групи продовженого дня;

· В.П. П’ятенко – вихователь групи продовженого дня;

· О.М. Динник – старша піонервожата;

· В.П. Старинець – вчитель початкових класів;

· А.І. Ткаченко – вихователь продовженої групи;

· Л. М. Малуша – вчитель фізики та математики;

· В. О. Сулиця – вчитель історії;

· М.М. Кадькаленко – вчитель зарубіжної літератури;

· Ю.М. Юхименко – вчитель початкових класів;

· Н.Г. Шевченко – вчитель української мови і літератури;

· А. В. Артеменко – вчитель початкових класів;

· Н.В. Мартиченко – бібліотекар школи;

· С. Шабанова – вчитель хімії та біології (1985 – 1986н. р.);

· В. П. Дідик – вчитель української мови (з 1982р. );

· С. П. Омельченко - вчитель математики і фізики;

· В.М. Омельченко – вчитель початкових класів;

· В.В. Ляшенко –вчитель фізичного виховання (2002–2003р.–завуч школи);

· Ю.М. Артеменко – вчитель зарубіжної літератури, завуч школи (з 1984 )

· Н. М. Коваль –вчитель початкових класів, директор школи (2007-2008 р.)

· О.В. Катана – вчитель географії (2004-2005);

· Ю.І. Корнієнко – вчитель історії і права (з 1998);

· Л.В. Коваленко – вчитель біології, хімії та географії;

· В.В. Коваленко – вчитель фізкультури (з 2004 р.);

· В. Л. Рудь – вчитель математики, директор школи (2003 – поч. 2005 р.);

· О.В. Іванченко – вчитель початкових класів;

· Л.Д. Голик – бібліотекар школи;

· І. К. Тісельська – вчитель хімії і біології, пенсіонер;

· О. М. Тарасенко – вчитель іноземної мови;

· А.В. Сушко – вчитель іноземної мови;

· Н.М. Бевза – вчитель іноземної мови;

· І. О. Похиленко – вчитель іноземної мови;

· І.С. Чава – вчитель трудового навчання, директор школи (2005 – 2007 р.);

· М.С. Старинець – вчитель трудового навчання;

· О. В. Рева – вчитель географії.

· В.А. Семененко – вчитель музики.

Ще багато роботи було проведено учнями по вивченню історії рідної школи.

28 квітня 2007 року Юхнівська колишня семирічка, а нині дев’ятирічка, відсвяткувала свій ювілей. Ювілей не простий, а як кажуть старі люди,

золотий. Весняний сонячний день. На душі радісно й тепло. Завдяки роботі пошукових загонів до школи з’їхалося багато гостей – серед них сотні колишніх випускників, вчителі, жителі села.

Зібралася славна родина:

Тут друзі, колеги батьки.

Це – дружна сім’я! Це – Вкраїна!

Це – школи сторічної випускники!

Ведуча запрошує на гостину всіх присутніх:

Прийміть гостинно хліб і сіль,

Ми тут зібрались звідусіль…

І, дійсно, тут зібрались випускники різних років випуску. А учні школи підготовили цікаві фотовиставки: “Випуск 1957 року”, “Випуск 1967 року”, “Випуск 1977 року”, “Випуск 1987 року”, “Випуск 1997 року”, “Ювілейний випуск 2007 року”. Кожному класові було доручено зібрати матеріали про випускників ювілейних класів. Нашому восьмому випало збирати інформацію про випускників1987 року. Бібліотекар школи – Голик Лідія Дмитрівна -допомагала нам, адже була випускником цього року.

Роки біжать, як плинуть ріки…Посивіли і скроні учителів, які сьогодні завітали на сторіччя школи. Шану і повагу засвідчили їм в цей день колишні випускники, зичачи улюбленим наставникам миру, довголіття, щастя, радості і сили.

А подарунків скільки надаровано рідній школі, скільки слів вдячності адресовано колишнім і теперішнім вчителям. На уроках літературної студії, ми з учителькою Дідик В.П. написали листа Голові національного Промінвестбанку, Герою України Матвієнку Володимиру Павловичу, запросили на родинне свято. Спасибі йому велике, щиросердне за подарунки – шість комп’ютерів. Це для нас, дітей, радість, адже з одним комп’ютером комп’ютерної технології не опанувати. Урочистим для нас було свято ще й тим, що в цей день всіх учнів школи прийняли в дитячу

організацію “Козаченьки”. Тепер ми – перші в районі козаченьки і ми цим гордимося. Представники “Козаченьків” привезли в подарунок цифровий фотоапарат і виступ співаків – переможців та лауреатів пісенних конкурсів. Вони подарували всім присутнім чудові милозвучні пісні про Україну. Веселковим концертом привітали всіх присутніх і учні школи. Випускники в подарунок школі вручили глобус, енциклопедії, спортінвентар, а голова АЗАТ “Юхни” Вашків В.М. – кольоровий телевізор.Були подарунки і від районного відділу освіти – чайні сервізи, від райдердадміністрації – фотоапарат.

А на кінець ми звертаємося від імені випускників і нас, учнів, до вчителів із словами вдячності.

Любі і рідні наші вчителі! Сьогодні нехай Вам співають щедро соловיї, нагадуючи про дітлахів , нехай квітками стеляться дороги Вам під ноги, а за нелегку учительську працю, яку Ви присвятили своїм вихованцям – доземний уклін і велике спасибі. Спасибі, що створювали

нам всі умови для плідного навчання, адже завдяки Вам школа стала для нас другою рідною домівкою, з якої ми помандрували в світ мудрості, в світ дорослого життя.

Школа – дорогий і близький дім для кожного, хто в ній навчався. Цей дім навіки залишається у памיяті, адже тут промайнули найкращі роки життя – роки безтурботного дитинства. І , навіть, через багато літ, коли пригадується школа, дивний промінь торкається вуст і очей. Це дотик дитинства.

Ми всі знаємо,що школа дала путівку в життя багатьом її випускникам, які працюють в найрізноманітніших галузях науки, техніки, виробництва країни.

В які б куточки світу не закинула доля випускників, але вони, немов пташенята, злетяться в рідне батьківське гніздо. Пригадалися прогуляні уроки, невиконані домашні завдання, прихід учителя до батьків, батьківське покарання то різкою, то паском. Найбільш непокірні учні, а нині вже давно

на заслуженому відпочинку літні люди, пригадували, як їздили з учителем до лісу, як “ненароком” поламалася в нього машина (“Запорожець”), і як гуртом тягли її на мотузках додому. Але, крім кумедних історій, на першому місці були спогади про те добре і мудре, що сіяли вчителі в дитячих душах, надихаючи їх на хороші справи і позитивні вчинки.

Школо, тобі вже сто років,

Стіни твої ще міцні,

Тебе памיятати ми зажди будем,

Бо ми - твої випускники.

Сьогодні школа крокує разом з усім світом, іде у ногу з новими

технологіями, завдяки допомозі спонсорів вона оснащена компיютерами, музичним центром, цифровим фотоапаратом, спортінвентарем. Рідна школо, живи, красуйся, величайся на радість дітям, батькам, всьому світові!

Кiлькiсть переглядiв: 84

Коментарi